Контраст
Шрифт

Історія

Історія пожежної охорони Полтавщини

Історія пожежної служби України сягає в глибину століть. Пожежі здавна розглядались як одне із найстрашніших лих, адже і сам вогонь, на думку стародавніх філософів, був однією із чотирьох стихій природи. Тому і боротьба з вогнем споконвіку була одним із головних завдань людини. Виникнення великої  кількість пожеж супроводжувалося знищенням великої кількості будівель, а нерідко й людськими жертвами як в містах, так і сільській місцевості. Такі спустошливі пожежі виникали протягом багатьох століть. Деякі міста вигорали майже повністю по декілька разів.

Особливо руйнівні наслідки мали пожежі, що виникали як результат міжусобної боротьби  та під час нападів войовничих сусідів.  Пожежі в містах, як відмічають літописи, набували іноді настільки великих розмірів, що жителі будинків які не згоріли покидали свої домівки, відходили в поле і селились табором під відкритим небом. Все цінне вони переховували в підвалах, погребах, або закопували глибоко в землю. В той час це був єдиний спосіб збереження майна від вогню.

Перші згадки про заходи боротьби з пожежами з'явилися в XI столітті. Оскільки причиною пожеж зазвичай було необережне поводження з вогнем, основні заходи щодо запобігання їм полягали в суворому обмеженні чи навіть забороні користуватися вогнем жаркої пори та жорстокому, аж до смертної кари, покаранні винних. Головним способом ліквідації пожеж було руйнування дерев'яних будівель, що дозволяло відвернути масштабне поширення вогню. Покрівлі та стіни будинків під час пожежі покривалися лубом та мішковиною, які поливалися водою з відер. Запаси води робили в бочках і чанах, що встановлювалися на горищах та  у дворах. На шляхах поширення вогню ставили так звані "паруси" з цупкої тканини й луб'яні щити, змочені водою.

До перших протипожежних заходів, які запроваджуються в будівництві  відносяться протипожежні відстані (розриви) між будівлями. У нових будівлях стали зводити брандмауери - протипожежні стіни.  Садиби, двори, будинки, селища комплектувалися пожежним інвентарем: відрами, сокирами, щитами з повсті, драбинами, гаками, "парусами", водозаливними трубами тощо. 

Гасіння пожеж в містах та селах України багато століть проводилось населенням спочатку у вигляді взаємодопомоги. При першій звістці про пожежу жителі повинні були з особистим інвентарем бігти до її місця. Не навчені прийомам гасіння, вони мало приносили користі. Перші професійні пожежні команди з’явилися в Україні на початку ХIХ століття, проте свого поширення вони набувають лише в його другій половині.

Про історію пожежної охорони Полтавщини відомо наступне:

9-го березня 1802 року відбулося урочисте відкриття Полтавської області. В її склад увійшло 12 повітів (уїздів). У той час Полтава нараховувала 83 вулиці, 4 майдани і міський сад, 232 колодязі, 40 кам’яних та 1666 дерев’яних будинків. Мешканців у місті було 15521: чоловіків 8911, жінок 6610. У 1802 році місто було поділено на три поліцейські частини, але в 1804 році їх кількість скоротили до двох, в кожній з них створили пожежний обоз на чолі з “вогнегасним майстром” – так у той час називали брандмейстерів. На початку сорокових років брандмейстерів пожежній справі навчали далеко за межами Полтавської області. За поданням полтавського поліцмейстера губернатор відрядив трьох міщан для вивчення пожежної справи. Кандидатів на ці посади обирала міська спільнота, а кошти на проїзд видала міська Дума. Одним із брандмейстерів був майор Терещенко – військовий, ентузіаст, закоханий у пожежну справу. 

В той час у пожежних обозах було в наявності десять бочок на ходах, які перевозилися кіньми, ще й десять бочок дуже легких на двох колесах, де замість коней використовували робітників, які були зобов’язані возити воду до місця пожежі.

Окрім того, кожен домовласник повинен був мати діжку з водою на своєму дворі. Це була дуже важлива пересторога, тому що будинки у місті в більшості були криті соломою. 

Всі жителі міста повинні були брати участь у гасінні пожеж. У 1850 році вони були поділені на 3 категорії: найбільш заможні повинні були з’являтися на пожежу з бочкою води, другі - з сокирою чи вилами, і треті - з відром.

Служба пожежних завжди пов’язана з небезпекою отримати ушкодження чи навіть лишитися життя, а тому була предметом підвищеної уваги до них зі сторони влади. Ще 11 серпня 1814 року був затверджений комітет опіки чинам пожежної команди, якщо ними були нижні чини. Обласне правління, складаючи штати, приписувало Думі мати пожежними нижніх чинів. Цим комітетом і був вироблений Статут про пенсії пожежним, що виплачувалися з міських прибутків. Згідно з отриманим ушкодженням пожежні поділялися на два класи. Вдовам та круглим сиротам видавалася пенсія в розмірі 1 класу. Малолітні сини пожежних зараховувались у батальйони військових кантоністів, а до зараховування їм виплачувалась пенсія. Дочкам до одруження видавалась пенсія 1 класу, річний оклад видавався як придане. Окрім цього, приписано було губернатором віддавати дітей померлих нижніх чинів пожежної команди, що не мають близьких родичів, до сирітських будинків. Де ж їх не було, то в такому разі віддавали їх на виховання трудолюбивим сім’ям, де й утримували за рахунок одержуваних пенсій. Положення цього Статуту приписано було застосовувати з 1851 року.

Необхідно сказати, що виїзд пожежних частин по тривозі був дійсно вражаючим видовищем, хоча і небезпечним, для жителів міста. Виблискуючи міддю, неслися лавиною до місця пожежі кінні обози, змітаючи все на своєму шляху. Після “парадного виїзду” наступали часи вогненних баталій, з котрих вони рідко виходили переможцями. Цьому свідчать кількість пожеж та збитків від них. До 1913 року кількість їх досягнула 2754. За зовнішньо приголомшуючою картиною могутності та блиску пожежних обозів ховалася глибока відсталість пожежних команд. Пожежна техніка відставала на десятиріччя від містобудування. В частинах пожежної команди знаходилися застарілі ручні заливні труби. Низька бойова готовність особливо виявилася при гасінні великої пожежі у німецькій колонії. Пожежне озброєння та інструменти були непридатними до використання. Брандмейстером на той час був престарілий литовець, якому поліцмейстер тривалий час шукав заміну. 

У 1903 році пожежну охорону м. Полтави, яка геть прийшла до занепаду, приймає молодий брандмейстер Антон Фомич Гонеро. Він докладає багато зусиль для розвитку пожежної справи. За короткий термін  виводить пожежну охорону Полтави у одну з кращих, за що був нагороджений медаллю “За старанність”. Усвідомлюючи значимість пожежної охорони для суспільства та громади міста Антон Гонеро у революційні та повоєнні роки, продовжує нелегку справу по боротьбі з пожежами.

 У 1924 році герой праці А.Гонеро і вся пожежна охорона відмітила свій сторічний ювілей.

У міській газеті «Голос праці» № 230, середа 8-го жовтня 1924 року опублікували статтю: 

“Третього дня Полтавська пожежна команда скромно відсвяткувала сторічний ювілей свого існування “.

В міському саду відбулося урочисте засідання – вшанування команди та її героїв праці. У вшануванні брали участь керівники обласного управління, представники організацій міста та делегати комунального господарства.

За заслуги герої праці команди –  А.Ф. Гонеро (служить в команді 21 рік брандмейстером), Г.М. Сидоренко (служить в команді 24 роки помічником брандмейстера), С.В. Вакуленко та Ф.А. Кальченко (служать в команді 20 років рядовими пожежними) були відзначені цінними подарунками.

Після вшанування пожежної команди відбувся парад, який закінчився великими та цікавими практичними заняттями.

Також команда здійснила парадну прогулянку по місту. Увагу громадян привернули новенькі, яскраво сяючі на сонці мідними частинами пожежні автомобілі, які вперше з’явились на вулицях Полтави.”

В тридцяті роки А. Гонеро очолює обласний відділ комунального господарства.

Ростуть міста та села Полтавщини, разом з ними і пожежна охорона.

Багато лиха принесла нашому народу війна з фашизмом. Ці варвари спалили у Полтаві всі адміністративні будівлі та житлові будинки, 33 школи, театри і кінотеатри, Краєзнавчий музей, згоріли кабінети М.В. Гоголя, Котляревського, Панаса Мирного та Архипа Тесленка, садиба та дім – музей В.Г. Короленко. Спалена Покровська церква – церква козаків Запорізької Січі. Місто Кременчук був спалений та зруйнований на 97%. Така ж участь спіткала Миргород, Хорол, Лубни та інші міста і села Полтавщини. Пожежний Андрій Гориславець у 1941 році загинув на своїй вахті. Під безперервним обстрілом ворожої артилерії він вказував пожежним місця пожеж. 

Розгромивши фашистських загарбників народ приступив до мирної праці.

Після визволення м. Полтави від німецько-фашиських загарбників вже 28 вересня 1943 році знову була відновлена робота пожежних 2-х підрозділів міської пожежної команди загальною чисельністю 126 чоловік. Перед пожежними були поставлені головні завдання: участь у відновленні народного господарства, покращення матеріально-технічного стану підрозділів, удосконалення організаційної структури з урахуванням досвіду добутим під час війни. 

 З попелу та руїн відродилася Полтавщина. Задля збереження від вогню необхідна була пожежна охорона, яка б з честю несла нелегкий тягар боротьби з вогнем.

Чорним смутком в історії українського народу стала катастрофа планетарного масштабу у Чорнобилі в квітні 1986 року. Для ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС було сформовано та направлено зведений загін пожежної охорони полтавських пожежних чисельністю 186 чоловік. Всього у ліквідації наслідків аварії було задіяно 311 працівників. Їх звитяжний подвиг назавжди золотими літерами викарбовано в пам’яті українського народу. За виявлені мужність та героїзм при ліквідації наслідків аварії один працівник нагороджений орденом «Знак пошани», 6 працівників -медаллю «За відвагу на пожежі», інші - відомчими відзнаками МВС.

За роки існування України, як молодої незалежної держави виконано значний обсяг робіт по створенню державної пожежної охорони. Її основою став Закон України “Про пожежну безпеку”, який чітко визначив завдання в справі попередження і ліквідації пожеж. 

Закон України “Про пожежну безпеку”, введений в дію постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 року № 3747 – ХІІ передбачає створення в Україні єдиного, якісно нового виду охорони – державної пожежної охорони МВС, яка формується на базі ВПО і ППО.

26 липня 1994 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 508 “Про заходи щодо виконання Закону України “Про пожежну безпеку”. Цією ж постановою визначено, що заміна професійної пожежної охорони на Державну пожежну охорону буде проводитися поетапно до 2000 року включно.

Робота з формування державної пожежної охорони на базі професійної в нашій області розпочалася в 1995 році. В містах Гадячі, Карлівці і Пирятині на базі частин професійної пожежної охорони були створені самостійні державні пожежні частини загальною штатною чисельністю 100 одиниць.

Наступний етап реформування професійної пожежної охорони розпочався в 1997 році. Керівництвом Управління Державної Пожежної охорони були визначені райони області на території яких розташовувалась найбільша кількість промислових підприємств, а саме: Гребінківський, Зіньківський, Кобеляцький, Лохвицький, Решетилівський, Семенівський, Полтавський, Хорольський та Чутівський райони. В цих районах в квітні 1997 року було організовано 9 підрозділів Державної Пожежної охорони загальною штатною чисельністю 236 одиниць. Але нажаль до 2000 року в зв’язку з скрутним становищем в державі програма переходу з ППО на ДПО не була виконана.

Відповідно Указу Президента України від 27.01.2003 року №47/2003 Державна пожежна охорона передана до складу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. На базі Управління Державної пожежної охорони створено Головне управління МНС України у Полтавській області, як територіальний орган управління.

В зв’язку з розширенням функцій підрозділів Міністерства надзвичайних ситуацій у Полтавської області, було докладено чимало зусиль для посилення бойової готовності служби, впровадження сучасного технічного оснащення, підбору та навчання кваліфікованих рятувальників. Головне управління здійснює організацію, безпосереднє керівництво, координацію і методичне забезпечення функціонування системи пожежної та техногенної безпеки, міжвідомчу координацію щодо здійснення заходів з ліквідації надзвичайних ситуацій на території області. У межах своїх повноважень самостійно і через підпорядковані підрозділи організовує виконання вимог законодавства України з цих питань, контролює виконання правил і норм пожежної та техногенної безпеки юридичними і фізичними особами.

Тільки у 2006 році вдалося завершити перехід на Державну пожежну охорону і в решті населених пунктів області, а саме: м. Глобино, смт. Нові Санжари, Чутово, Диканька, Котельва, Чорнухи, Оржиця, Козельщина, Машівка, Шишаки, Велика Багачка. Загалом створено 13 підрозділів Державної пожежної охорони, з них 11 підпорядкованих державних пожежних частин та 2 окремих поста. 

Таким чином, з вересня 2006 року в області припинили існування всі підрозділи професійної пожежної охорони по охороні міст і залишилися лише 4 професійні пожежні частини, які охороняють об’єкти на договірних засадах.

Починаючи 2003 року в області почав працювати новостворений оперативно-координаційний центр, реорганізовано центр телекомунікаційних систем та інформаційних технологій. 

Наказом МНС України від 26.10.2006 року №689 Управління МНС України в Полтавській області реорганізовано в Головне управління МНС України в Полтавській області.

Наказом МНС України від 17.08.2006 року № 537 було ліквідовано загін технічної служби постійної готовності Головного управління, на базі якого створено аварійно-рятувальний загін спеціального призначення загальною штатною чисельністю особового складу 182 одиниці. 

З 1 січня 2005 року розпочала своє функціонування штатна група піротехнічних робіт, яка за нетривалий час свого існування знешкодила десятки тисяч боєприпасів часів Великої Вітчизняної та інших війн. Успішно працює новостворена інженерна група, відділення радіаційного, хімічного та біологічного захисту. 

В 2006 році створено нову аварійно-рятувальну частину, яка має на своєму озброєнні сучасну пожежну та аварійно-рятувальну техніку, укомплектовану новітнім рятувальним обладнанням.

Наказом МНС України від 26.10.2006 року №689 Управління МНС України в Полтавській області реорганізовано в Головне управління МНС України в Полтавській області.

На території Полтавської області розташована значна кількість об’єктів нафтогазового комплексу, які здійснюють розвідку, добування, зберігання, переробку та транспортування нафти, природнього газу та газового конденсату. Обслуговування цих об’єктів з питань запобіжно-профілактичних та аврійно-рятувальних заходів займалась спеціалізована частина, яка підпорядковувалася Державній спеціалізованій протифонтанній службі. Відповідно до наказу МНС України від 23.03.2011 № 289 «Про здійснення організаційно-штатних заходів у організаційних структурах, підпорядкованих Управлінню МНС України в Полтавській області» до складу аварійно-рятувального загону спеціального призначення області була передана частина з ліквідації нафтогазових фонтанів з технікою, устаткуванням, обладнанням та особовим складом. Загальна чисельність загону збільшилася до 485 чоловік.

Зона відповідальності загону поширилася на всю територію Полтавської області та ще 9 областей України, магістральні газопроводи ДП «Укртрансгаз» по всій території України.

Розпочалась клопітка робота у абсолютно новому напрямку діяльності.

В 2005 році на базі навчального центру Головного управління та обласних курсів цивільної оборони Полтавської області створений навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Полтавської області. Вдосконалена організаційна структура навчально-методичного центру де абсолютно по новому підійшли до організації стажування курсантів та практичних занять.

Створений навчальний центр мав статус державного навчально-виховного закладу та забезпечував початкову підготовку кандидатів на службу в ОВС на посади державної пожежної охорони, перепідготовки та підвищення кваліфікації, проведення спеціального навчання керівників підприємств і організацій та інших посадових осіб за програмою пожежно - технічного мінімуму. 

За короткий час наполегливий та сумлінний підхід керівництва центру до організації навчально-виховного процесу та зміцнення його матеріально-технічної бази надав можливість включити його до рейтингу передових центрів України.

Пожежно-рятувальним підрозділам визначене завдання, щодо адекватного та високопрофесійного реагування на всі негаразди з якими в повсякденному житті може зустрітися пересічний громадянин. Це і пожежі, дорожньо-транспортні пригоди, нещасні випадки з людьми на воді, руйнування будівель та окремих їх елементів, наслідки складних метеорологічних умов та ліквідація багатьох інших нестандартних побутових ситуацій. 

З метою ліквідації наслідків великих за масштабами аварій, складних пожеж, можливих катастроф і стихійних лих в області створено зведений загін. З метою його оснащення і приведення в готовність до дій за призначенням, було здійснено переобладнання конверсійної техніки, отриманої в результаті реорганізації Міністерства. На теперішній час вона може бути залучена до заходів з ліквідації аварій і може забезпечити функціонування регіонального штабу з ліквідації надзвичайних ситуацій та відпочинок особового складу. Дана техніка укомплектована сучасними засобами зв’язку, обчислювальною технікою, меблями та засобами побутового призначення. 

Для визначення та підвищення бойової готовності підрозділів МНС, проведення їх бойового злагодження в області проводяться масштабні тактико-спеціальні навчання, по відпрацюванню актуальних, прогнозованих для області надзвичайних ситуацій. Ці навчання стають гарною школою не тільки для полтавських рятувальників а і дієвим доказом суспільству того, що оперативно-рятувальні підрозділи є надійним захистом громадянам у будь яких обставинах, загрози їхньому життю та надбанням. 

З початку військової агресії російської федерації в Україні, Державна служба України з надзвичайних ситуацій нарощує зусилля по гасінню масштабних пожеж, очищенню звільнених територій після бойових дій від вибухонебезпечних предметів та виконанню інженерних робіт по розбору конструкцій будівель, які постраждали від ракетних обстрілів та бомбардувань. Піротехніки ДСНС України продовжують день за днем звільняти нашу землю від вибухонебезпечних предметів. Основні зусилля піротехнічних підрозділів направлені на розмінування деокупованої території, зокрема об’єктів критичної інфраструктури, електричних та газових мереж з метою подальшого їх відновлення. Оскільки з часом звільнених територій ставитиме більше, то знадобиться більше піротехніків для проведення розмінування. А тому Державна служба України з надзвичайних ситуацій прийняла рішення про негайне збільшення чисельності піротехнічних груп, забезпечення їх відповідною спеціальною технікою та обладнанням. Таким чином піротехнічна група Полтавської області укріплена додатково двома відділеннями чисельністю 10 чоловік та 4 одиницями новітньої спеціальної техніки.

Стрімкий розвиток технологічних процесів, постійний ріст техногенного навантаження внаслідок антропогенної діяльності, військова агресія російської федерації ставить перед рятувальною службою високі вимоги та завдання. ДСНС України визначає перед собою високі цілі щодо розвитку нелегкої та вкрай потрібної сучасному суспільству професії рятувальника.


Історія пожежної служби України сягає в глибину століть. Пожежі здавна розглядались як одне із найстрашніших лих, адже і сам вогонь, на думку стародавніх філософів, був однією із чотирьох стихій природи. Тому і боротьба з вогнем споконвіку була одним із головних завдань людини. Виникнення великої  кількість пожеж супроводжувалося знищенням великої кількості будівель, а нерідко й людськими жертвами як в містах, так і сільській місцевості. Такі спустошливі пожежі виникали протягом багатьох століть. Деякі міста вигорали майже повністю по декілька разів.

Особливо руйнівні наслідки мали пожежі, що виникали як результат міжусобної боротьби  та під час нападів войовничих сусідів.  Пожежі в містах, як відмічають літописи, приймали іноді настільки великих розмірів,що жителі ще не згорівших будинків покидали свої домівки, відходили в поле і селились табором під відкритим небом. Все цінне вони переховували в підвалах, погребах, або закопували глибоко в землю. В той час це був єдиний спосіб збереження майна від вогню.

Перші згадки про заходи боротьби з пожежами з'явилися в XI столітті. Оскільки причиною пожеж зазвичай було необережне поводження з вогнем, основні заходи щодо запобігання їм полягали в суворому обмеженні чи навіть забороні користуватися вогнем жаркої пори та жорстокому, аж до смертної кари покаранні винних. Головним способом ліквідації пожеж було руйнування дерев'яних будівель, що дозволяло відвернути масштабне поширення вогню. Покрівлі та стіни будинків під час пожежі покривалися лубом та мішковиною, які поливалися водою з відер. Запаси води робили в бочках і чанах, що встановлювалися на горищах та  у дворах. На шляхах поширення вогню ставили так звані "паруси" з цупкої тканини й луб'яні щити, змочені водою.

 До перших протипожежних заходів, які запроваджуються в будівництві  відносяться протипожежні відстані (розриви) між будівлями. У нових будівлях стали зводити брандмауери - протипожежні стіни.  Садиби, двори, будинки, селища комплектувалися пожежним інвентарем: відрами, сокирами, щитами з повсті, драбинами, гаками, "парусами", водозаливними трубами тощо. З'являється пожежно-сторожова служба.

Гасіння пожеж в містах та селах України багато століть проводилось населенням спочатку у вигляді взаємодопомоги. При першій звістці про пожежу жителі повинні були з особистим інвентарем бігти до її місця. Не навчені прийомам гасіння, вони мало приносили користі. Перші професійні пожежні команди з’явилися в Україні на початку ХIХ століття, проте свого поширення вони набувають лише в його другій половині.

Про історію пожежної охорони Полтавщини відомо наступне:

9-го березня 1802 року відбулося урочисте відкриття Полтавської області. В її склад увійшло 12 повітів (уїздів). Першим генерал-губернатором  був призначений князь Олексій Борисович Куракін. Це була талановита, освічена, з великим кругозором людина, дуже вимоглива і працелюбна. 

У той час Полтава нараховувала 83 вулиці, 4 майдани і міський сад, 232 колодязя, 40 кам’яних та 1666 дерев’яних будинків. Мешканців у місті було 15521: чоловіків 8911, жінок 6610. У 1802 році місто було поділено на три поліцейські частини, але в 1804 році їх кількість скоротили до двох, в кожній з них створили пожежний обоз і ввели по одному “вогнегасному майстру” – так у той час називали брандмейстерів. Тоді цих майстрів неможливо було знайти у Полтаві, які могли при пожежі користуватися вогнегасними трубами. Одним із брандмейстерів був майор Терещенко – військовий, ентузіаст, любитель пожежної справи. 

На початку сорокових років брандмейстерів пожежній справі навчали далеко за межами Полтавської області. Полтавський поліцмейстер, який дуже опікувався мати знаючого справу брандмейстера, просив у губернатора дозволу відрядити трьох молодих людей з Полтавських міщан для вивчення цього діла. Губернатор дав згоду, і міщанська спільнота вибрала трьох, яким Дума видала прогони.

В той час у пожежних обозах було в наявності десять бочок на ходах, які перевозилися кіньми, ще й десять бочок дуже легких на двох колесах, де замість коней використовували робітників, які були зобов’язані возити воду на місцях пожежі.

Окрім того, кожен домовласник повинен був мати діжку з водою на своєму дворі. Це була дуже важлива пересторога, тому що будинки у місті в більшості були криті соломою. 

Всі жителі міста повинні були брати участь у гасінні пожеж. У 1850 році вони були поділені на 3 категорії: найбільш заможні повинні були з’являтися на пожежу з бочкою, другі з сокирою чи вилами, і треті з відром.

Служба пожежних, завжди пов’язана з небезпекою отримати ушкодження чи навіть лишитися життя, була предметом уваги до них уряду. Ще 11 серпня 1814 року був затверджений комітет опікування чинам пожежної команди, якщо ними були нижні чини. Обласне правління, складаючи штати, приписувало Думі мати пожежними нижніх чинів. Цим комітетом і був вироблений Статут про пенсії пожежним, що виплачувалися з міських прибутків. Всі пожежні, згідно з отриманим ушкодженням поділялися на два класи. Вдовам та круглим сиротам видавалася пенсія в розмірі 1 класу. Малолітні сини пожежних зараховувались у батальйони військових кантоністів, до зараховування їм виплачувалась пенсія. Дочкам до виходу їх заміж, видавалась пенсія 1 класу, річний оклад видавався як придане, при виході заміж. Окрім цього, приписано було губернатором віддавати дітей померлих нижніх чинів пожежної команди, що не мають близьких родичів, до сирітських будинків. Де ж їх не було, то в такому разі віддавали їх на виховання трудолюбивим сім’ям, де й утримували за рахунок одержуваних пенсій. Положення цього Статуту приписано було застосовувати з 1851 року.

Джерелом інформації є напрацювання (1905-1914 р.р.) Полтавської вченої архівної комісії, які посилаються на архівні документи :

1. Міській Архів 1802 № 2721

2. Міській Архів 1804 № 154

3. Міській Архів 1805 № 786.

У 1899 році сталася велика пожежа у німецькій колонії, при гасінні якої виявилося, що всі інструменти непридатні до використання. Брандмейстером тоді був престарілий литовець, якому поліцмейстер не зміг знайти заміну. 

Необхідно сказати, що виїзд пожежних частин по тривозі був дійсно вражаючим видовищем, хоча і небезпечним, для жителів міста. Виблискуючи міддю, неслися лавиною до місця пожежі кінні обози, змітаючи все на своєму шляху. Після “парадного виїзду” наступали часи вогненних баталій, з котрих вони рідко виходили переможцями. Цьому свідчать кількість пожеж та збитків від них. До 1913 року кількість їх досягнула 2754. За зовнішньо приголомшуючою картиною могутності та блиску пожежних обозів ховалася глибока відсталість пожежних команд. Пожежна техніка відставала на десятиріччя від містобудівництва. В частинах пожежної команди малися застарівші ручні заливні труби.

У 1903 році прийшовши до занепаду пожежну охорону м. Полтави приймає молодий брандмейстер Антон Фомич Гонеро. За короткий термін виводить пожежну охорону Полтави у одну з кращих, за що був удостоєний нагороди медаллю “За старанність”. Усвідомлюючи значимість пожежної охорони для суспільства та громади міста Антон Гонеро у революційні роки, продовжує нелегку справу по боротьбі з пожежами. Після очолює пожежну охорону м. Полтави. У 1924 році герой праці А.Гонеро і вся пожежна охорона відмітила свій сторічний ювілей.

У міській газеті «Голос праці» № 230, середа 8-го жовтня 1924 року опублікували статтю: 

“Третього дня Полтавська пожежна команда скромно відсвяткувала сторічний ювілей свого існування “.

В міському саду відбулося урочисте засідання – вшанування команди та її героїв праці. У вшануванні брали участь керівники обласного управління, представники організацій міста та делегати комунального господарства.

За виявлені заслуги Героям праці команди –  А.Ф. Гонеро - служить в команді 21 рік (брандмейстером), Г.М. Сидоренко - служить 24 роки (пом. брандмейстера), С.В. Вакуленко – служить 20 років та Ф.А. Кальченко – служить 20 років (рядові пожежні) були відзначені та отримали цінні подарунки.

Після вшанування у подвір’ї пожежної команди відбувся парад, який закінчився великими та цікавими практичними заняттями.

Днем команда здійснила парадну прогулянку по місту. Увагу громадян привернули новенькі, яскраво сяючі на сонці мідними частинами пожежні автомобілі, які вперше з’явились на вулицях Полтави.”

В тридцяті роки А. Гонеро очолює обласний відділ комунального господарства.

Ростуть міста та села Полтавщини, разом з ними і пожежна охорона.

Багато лиха принесла нашому народу війна з фашизмом. Ці варвари спалили в Полтаві всі кам’яні будівлі та житлові будинки, 33 школи, театри і кінотеатри, Краєзнавчий музей, згоріли кабінети М.В. Гоголя, Котляревського, Панаса Мирного та Архипа Тесленка, садиба та дім – музей В.Г. Короленко. Спалена Покровська церква – церква козаків Запорізької Січі. Місто Кременчук був спалений та зруйнований на 97%. Така ж участь спіткала Миргород, Хорол, Лубни та інші міста і села Полтавщини. Пожежний Андрій Гориславець у 1941 році загинув на своїй вахті. Під неприривним обстрілом ворожої артилерії він вказував пожежним місця виниклих пожеж. Розгромивши фашистських загарбників народ приступив до мирної праці.

З попелу та руїн відродилася Полтавщина. Задля збереження від вогню необхідна була пожежна охорона, яка з честю несла нелегкий тягар боротьби з вогнем.

І у мирні дні мужнім хлопцям пожежним-рятувальникам в рядах підрозділів МНС доводиться ризикувати власним життям.

У 1986 році для ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС було сформовано та направлено в Чорнобиль зведений загін пожежної охорони Полтавської області. Всього у ліквідації наслідків аварії було задіяно 311 працівників. Їх звитяжний подвиг назавжди золотими літерами викарбовано в пам’яті Українського народу.

До 1994 року в системі МВС України існували воєнізована і професійна пожежні охорони. У 1997 році підрозділи державної пожежної охорони вже працювали в 9-ти районах та 3 містах області. У 2003 році в Полтавській області на базі пожежних підрозділів створене Головне управління МНС України у Полтавській області.

В зв’язку з розширенням функцій підрозділів Міністерства надзвичайних ситуацій у Полтавської області, було докладено чимало зусиль для посилення бойової готовності служби, впровадження сучасного технічного оснащення, підбору та навчання кваліфікованих рятувальників. Головне управління здійснює організацію, безпосереднє керівництво, координацію і методичне забезпечення функціонування системи пожежної та техногенної безпеки, міжвідомчу координацію щодо здійснення заходів з ліквідації надзвичайних ситуацій на території області. У межах своїх повноважень самостійно і через підпорядковані підрозділи організовує виконання вимог законодавства України з цих питань, контролює виконання правил і норм пожежної та техногенної безпеки юридичними і фізичними особами.

Починаючи з 2003 року в області почав працювати новостворений оперативно-координаційний центр, реорганізовано центр телекомунікаційних систем та інформаційних технологій, вдосконалена організаційна структура навчально-методичного центру.

З 1 січня 2005 року розпочала своє функціонування штатна група піротехнічних робіт, яка за нетривалий час свого існування знешкодила десятки тисяч боєприпасів часів минулих війн. Успішно працює новостворена інженерна група, відділення радіаційного, хімічного та біологічного захисту.

Пожежно-рятувальним підрозділам визначене завдання щодо адекватного та високопрофесійного реагування на всі негаразди з якими в повсякденному житті може зустрітися пересічний громадянин. Це і пожежі, дорожньо-транспортні пригоди, нещасні випадки з людьми на воді, руйнування будівель та окремих їх елементів, наслідки складних метеорологічних умов та ліквідація багатьох інших нестандартних побутових ситуацій.

З метою ліквідації наслідків великих за масштабами аварій, складних пожеж, можливих катастроф і стихійних лих в області створено зведений загін. З метою його оснащення і приведення в готовність до дій за призначенням було здійснено переобладнання конверсійної техніки, отриманої в результаті реорганізації Міністерства. На теперішній час вона може бути залучена до заходів з ліквідації аварій і може забезпечити функціонування регіонального штабу з ліквідації надзвичайних ситуацій та відпочинок особового складу. Дана техніка укомплектована сучасними засобами зв’язку, обчислювальною технікою, меблями та засобами побутового призначення.

В 2006 році створено нову аварійно-рятувальну частину, яка має на своєму озброєнні сучасну пожежну та аварійно-рятувальну техніку, укомплектовану новітнім рятувальним обладнанням.

Для визначення та підвищення бойової готовності підрозділів Державної служби України з надзвичайних ситуацій, проведення їх бойового злагодження в області проводяться масштабні тактико-спеціальні навчання по відпрацюванню актуальних, прогнозованих для області надзвичайних ситуацій. Ці навчання стають гарною школою не тільки для полтавських рятувальників, а і дієвим доказом суспільству того, що оперативно-рятувальні підрозділи є надійним захистом громадян у будь-яких обставинах, загрози їхньому життю та надбанням.

Стрімкий розвиток технологічних процесів, постійний ріст техногенного навантаження внаслідок антропогенної діяльності, ставить перед рятувальною службою високі вимоги та завдання. Рятувальна служба визначає перед собою високі цілі щодо розвитку нелегкої та вкрай потрібної сучасному суспільству професії рятувальника.