ГоловнаВсеукраїнський тиждень права12 Грудня, 2019р.
 Версія для друку

Міжнародні механізми захисту прав людини. Право громадян України на звернення до конвенційних органів з захисту прав людини

Опубліковано: 12.12.2019, 08:12

Система міжнародних (міждержавних) органів і організацій, що діють з метою здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини чи їх відновлення у випадку порушення, складає механізм міжнародного захисту прав людини.  Слід зазначити, що, окрім міждержавних органів і організацій, у світі існує безліч так званих неурядових правозахисних організацій.

Стаття 55 Конституції України, яка надає право громадянам звертатися до міжнародних механізмів захисту прав людини, має на увазі винятково міждержавну частину механізму. Такі (міждержавні) органи відрізняються тим, що вони створюються за взаємною згодою кількох держав, як правило, оформленою міжнародною угодою, діють у межах такої угоди, яка визначає їхні повноваження і спеціальні правила процедури.

Відповідно міждержавні правозахисні організації відрізняються тим, що: а) вони дійсно мають вплив на уряди; б) найчастіше їхні рішення обов’язкові для виконання, і в будь-якому випадку їхню думку не можна ігнорувати; в) вони змушують міжнародне співтовариство звертати увагу на порушення прав людини.

Схематично всі правозахисні міжнародні організації можна розподілити на дві групи: універсальні та реґіональні.

Універсальні правозахисні механізми – це органи й організації, які поширюють свою діяльність на увесь світ, незалежно від державних і реґіональних кордонів. Ці механізми тією чи іншою мірою пов’язані з основною міжнародною організацією світу – ООН. Це не випадково: по-перше, її членами є майже всі держави світу, по-друге, відповідно до Статуту ООН однієї з основних цілей діяльности цієї організації є “утвердження віри в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості”.
Статут зобов’язує головний орган ООН – Генеральну Асамблею ООН – приділяти особливу увагу захистові прав людини. У 1948 р. вона прийняла Загальну декларацію прав людини, а після цього цілу низку міжнародно-правових актів, які торкаються різноманітних аспектів правозахисної діяльности (про громадянські, політичні, культурні права, заборону геноциду, апартеїду, расової дискримінації тощо). Питання прав людини розглядають в Головних комітетах Асамблеї, а також у її допоміжних органах (наприклад, у спеціальних комітетах з дискримінації, проти апартеїду тощо).

Серед інших основних органів ООН особливу роль у захисті прав людини відіграє Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОС), яка під керівництвом Генеральної Асамблеї координує економічну і соціальну діяльність ООН, у тому числі, як зазначено в Статуті, готує “рекомендації з метою поглиблення поваги і дотримання прав людини й основних свобод для всіх”.

Однак, незважаючи на широкі повноваження і ту важливу роль, яку відіграють у міжнародних відносинах головні органи ООН, основні функції щодо захисту прав людини виконують спеціалізовані правозахисні органи й організації.

Отже, всі універсальні правозахисні органи поділяють на три види:

1) Постійні органи, що є частиною апарату ООН – Комісія ООН з прав людини та її експертний орган – Підкомітет по запобіганню дискримінації та захисту прав меншин. Ці органи, а також Комісія становища жінок, створені в рамках ЕКОСОС для виконання його повноважень в галузі захисту прав людини. У рамках іншого основного органу ООН – Секретаріату, створений Центр прав людини, розташований в Женеві і Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців. Останньою за часом була створена в 1993 р. посада Верховного Комісара ООН з прав людини.

2) Органи, створені згідно з міжнародними угодами, укладеними під егідою ООН. У рамках ООН було розроблено безліч міжнародних договорів про захист прав людини, що розвивають положення Всезагальної декларації, щодо окремих груп прав чи окремих прав, закріплених у ній. Однак, якщо Декларація прав, як ми пам’ятаємо, формально не є ні для кого обов’язковою, але стала такою фактично для всіх держав, то вищевказані договори юридично обов’язкові для виконання державами, але тільки тими, котрі їх підписали і ратифікували. Це насамперед стосується затвердженого в 1966 р. Пакту про громадянські та політичні права і про соціальні й економічні права (перший набув чинности 23 березня 1976 р., а другий – 3 січня 1976 р.). Ці документи (а також Протоколи до Пакту про громадянські і політичні права), разом із Всезагальною Декларацією складають основне джерело міжнародного права в галузі захисту прав людини – Міжнародний білль про права людини.

Окрім Пактів під егідою ООН були розроблені: Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, Конвенція про запобігання катуванням та іншому жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню, а також безліч інших договорів. На виконання усіх цих угод були створені: Комітет ООН з прав людини (не плутати з Комісією ООН), Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, Комітет з расової дискримінації, Комітет проти катувань тощо.

3) Спеціалізовані установи Організації Об’єднаних Націй. У відповідності зі ст. 57 і 63 Статуту ООН із Організацією пов’язані різні установи, створені міжурядовими угодами в галузі економіки, соціальних відносин, культури, освіти, охорони здоров’я та ін. Спеціалізовані установи є постійно діючими міжнародними організаціями, які працюють на підставі власних статутів і угод з ООН. Сьогодні існує 16 таких організацій. Однак далеко не всі ці установи займаються правами людини. Для тих, що здійснюють правозахисну діяльність, вона не є основною, а випливає із загальсоціальної спрямованости їх діяльности і, відповідно, лише доповнює її. До таких установ відносяться насамперед Міжнародна Організація Праці (МОП) і Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

Реґіональною міжнародну організацію називають, якщо її учасниками є держави, розташовані в межах певного реґіону земної кулі, наприклад, Европи, Африки чи Південної Америки. Види реґіональних систем захисту прав людини:

Міжамериканська діє в рамках Організації Американських Держав і представлена Міжамериканською комісією з прав людини і Міжамериканським судом з прав людини.  

Африканська система складається з Африканської комісії прав людини і народів, що є органом Організації Африканської Єдности. Вона діє на підставі Африканської хартії прав людини і народів.

Европейська система захисту прав людини найрозгалуженіша і найдієздатніша. Система діє в рамках Ради Европи, членом якої Україна є від 1995 року. Европейський правозахисний механізм заснований на низці договорів, основним серед них є Европейська конвенція захисту прав людини й основних свобод. Крім неї, у рамках Ради Европи розроблені Европейська соціальна хартія, Европейська конвенція прав меншостей, Европейська конвенція прав дитини, Европейська конвенція запобігання катуванням.

Головний европейський правозахисний орган – Европейський суд прав людини – має одну відверту перевагу перед більшістю сучасних правозахисних організацій – його рішення обов’язкові для держав, що приєдналися до Конвенції захисту прав і свобод. У результаті, рішення Суду впливають на формування не тільки европейських, але і світових стандартів прав людини, і навіть на відповідну законодавчу практику багатьох цивілізованих держав.

Крім суду, при Раді Европи діють Европейський комітет з прав меншин, Комітет незалежних експертів по соціальних і економічних правах, Европейський комітет запобігання катуванням. Повноваження цих органів непорівнянні з повноваженнями Суду.

Більшість міжнародних інстанцій зосереджені на загальному нагляді за станом прав людини в державах, які підписали міжнародні угоди, на основі яких ці організації працюють. Таке спостереження полягає у заслуховуванні періодичних доповідей держав, перевірках на місцях. Скарги чи петиції про порушення прав людини, які надходять у такі організації, використовують для формування уявлення про загальну ситуацію, яка склалася в сфері захисту прав людини у відповідній державі. Тобто такі органи не розглядають кожне повідомлення про порушення прав, а намагаються з’ясувати загальну картину.

Багато міжнародних механізмів улаштовані так, що вони можуть безпосередньо реаґувати тільки на масові чи систематичні порушення прав тими чи іншими державами, скарги ж на одиничні випадки порушень враховуються лише як ще один штрих до загальної ситуації захисту прав людини в окремих державах. Тобто, вони діють у рамках процедур “скарг до роздумів”, коли відповідний орган не прагне до виправлення кожного порушення прав людини, про які йому повідомляють. Скарги, які надходять до нього, він оцінює на предмет визначення того, наскільки те чи інше порушення торкається всього населення держави, скарги втрачають свою індивідуальність і збираються в масиви даних, які згодом використовують для рішення питання про необхідність, методи й обсяг втручання.

Найефективнішими є органи й організації, які мають право прийому і розгляду індивідуальних скарг (петицій) від громадян і організацій – жертв порушень прав людини. Тобто, ці організації провадять квазісудовий процес, на якому сперечаються між собою дві сторони – обвинувачувана держава й особа, яка заявляє про порушення її прав. За результатами виноситься рішення, обов’язкове для виконання державою чи юридично, чи фактично через величезний міжнародний авторитет відповідного органу і характеру самого рішення. Відмінність цих органів полягає в їх “обов’язку прийняти рішення по кожній спрямованій до них справі, навіть якщо це усього лише рішення щодо питання про його допустимість”. Таким чином, метою процедури є виправлення кожного конкретного порушення. Сторони при цьому можуть бути присутні при розгляді їхньої справи (обсяг цього права варіюється в різних органах).

Подібних правозахисних інстанцій у світі дуже небагато, громадянин України може звернутися тільки до чотирьох: Комітету з прав людини, Комітету проти катувань, Европейського суду прав людини і Комітету із свободи асоціацій МОП.

Виникнення міжнародних організаційних механізмів захисту прав людини пов’язане з розширенням у цій сфері міжнародно-правового співробітництва після Другої світової війни. Це стало наслідком формування міжнародної єдності в розумінні цінності прав людини та їхнього захисту. Щойно таке розуміння було сформульоване у Статуті ООН, відразу ця організація стала центром міжнародно-правового співробітництва із прав людини. В її рамках були створені найбільш авторитетні міжнародні органи із захисту прав людини. З початку 50-х років почали виникати регіональні міжнародні організаційно-правові механізми захисту прав людини, перший з яких створено відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини.

Регіональні міжнародні механізми захисту прав людини створюються на підставі міжнародних договорів окремих груп держав, як правило в межах географічних регіонів.

На цей час регіональні механізми захисту прав людини створено в Європі (у рамках Ради Європи — на підставі Конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950; у рамках ЄС — на підставі установчих договорів ЕС; у рамках ОБСЄ — згідно з Гельсінським Актом 1975 р.); в Америці — згідно з американською Конвенцією про права людини 1978 р.; в Африці — згідно з африканською Хартією прав людини 1981 р.

Серед регіональних міжнародних органів із прав людини є судові органи (Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини), квазісудові органи (Комітет незалежних експертів, утворений згідно з Європейською соціальною хартією), конвенційні органі (Європейський комітет із питань запобігання тортурам і такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, утворений згідно з Європейською конвенцією про запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню).

Європейський суд з прав людини. Правовою основою діяльності Європейського суду з прав людини є Конвенція про захист прав людини та основних свобод і Регламент Європейського суду з прав людини. Відповідно до Конвенції Суд може розглядати, заяви держав — учасниць Європейської конвенції з прав людини з питань порушення Конвенції в інших державах-членах (ст. 33), та заяви окремих осіб, груп і неурядових організацій про порушення прав людини, що мали місце в державах-членах (ст. 34). Порядок розгляду таких заяв різний.

У разі звернення до Суду із заявою держави — члена Ради Європи (таке звернення може бути зроблене з метою захисту прав людини в іншій державі-учасниці). Суд розглядає цю заяву, досліджує представлені факти, а в разі необхідності може провести розслідування. Держава, щодо якої було подано заяву, повинна створити всі необхідні умови для встановлення викладених у ній фактів.

Процедура розгляду Європейським судом з прав людини заяв окремих осіб, груп і неурядових організацій більш складна.
По-перше, мають бути дотримані умови, що стосуються суб’єкта подачі заяви. Якщо це особа, то мають бути дотримані вимоги, встановлені ст. 1 Конвенції. Особою вважається як індивід, так і юридична особа. Якщо це група осіб, то справа має стосуватися ідентичного порушення прав усіх осіб, що складають групу. Групою можуть бути визнані, наприклад, подружжя, члени організації. Якщо це неурядова організація, то для її звернення до Європейського суду в порядку ст. 34 Конвенції мають бути дотримані умови, що належать до критеріїв «асоціацій» (ст. 11 Європейської Конвенції про захист прав людини).

По-друге, для звернення до Європейського суду з прав людини необхідно, щоб заявник вичерпав усі внутрішньодержавні способи правового захисту свого права. Практика Суду говорить про те, що в якості засобів правового захисту розглядаються лише засоби судового захисту, а також про те, що заявник повинен вичерпати не тільки всі доступні йому в державі засоби судового захисту, а й повноцінно використовувати існуюче законодавство. Заявник може звернутися до Європейського суду з прав людини, не використовуючи всіх внутрішньодержавних засобів правового захисту, в тому разі, коли вони безсумнівно неефективні. Звернення до органів несудового захисту (Уповноваженого із прав людини, прокурора, органів виконавчої влади, Президента держави тощо) не розглядаються Судом як звернення до правових засобів захисту.

По-третє, заява може бути прийнята, якщо з дня ухвалення останнього рішення у цій справі внутрішньодержавними судовими органами минуло не більше шести місяців.

По-четверте, Європейський суд не розглядає: анонімні заяви (ст. 35), але заявник може просити не вказувати його ім’я в разі офіційного опублікування результатів розгляду скарги; заяви, які одного разу вже були розглянуті Європейським судом з прав людини (ст. 35); заяви, що є предметом розгляду в іншому міжнародному органі із захисту прав людини (ст. 35); заяви, несумісні з положеннями Конвенції, явно необґрунтовані або такі, що містять ознаки зловживання правом звернення до Суду (п. З ст. 35). Неприйнятними є заяви, за якими Європейський суд з прав людини некомпетентний приймати рішення, наприклад не пов’язані з порушенням прав, проголошених у Європейській конвенції з прав людини.

Після використання всіх національних засобів правового захисту громадянин згідно з частиною третьою статті 55 Конституції України має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Можливість використовувати порядок захисту своїх суб’єктивних прав і свобод, який певний час застосовується у країнах — членах Ради Європи (всього таких країн — сорок), з’явилась у громадян України після вступу України до Ради Європи і прийняття 17 липня 1997 року Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” (Закон набрав чинності з 3 серпня 1997 року).

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 4.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року щодо визнання обов’язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно зі статтею 25 зазначеної Конвенції (у її старій редакції) Європейська комісія з прав людини може приймати заяви, адресовані Генеральному секретареві Ради Європи, про порушення будь-якою державою Конвенції тільки за умови, що ця держава визнає компетенцію Комісії приймати такі заяви. Україна, як вказано вище, визнає таку компетенцію Комісії і зобов’язується не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

За критеріями, визначеними Конвенцією, Суд:

а) може прийняти справу до розгляду тільки після того, як були використані всі національні засоби захисту аж до звернення до Верховного Суду України, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і не пізніше шести місяців від дати прийняття остаточного рішення відповідною національною установою;

б) не розглядає заяви, які надійшли до того, як Україна стала членом Ради Європи;

в) не розглядає індивідуальні заяви, якщо вони – анонімні;

г) за своєю суттю порушують те саме питання, що вже було розглянуте Європейським Судом або вже було вирішене шляхом іншої процедури міжнародного розслідування чи врегулювання, і не містить ніякої нової інформації;

д) є зловживанням правом на оскарження або явно необгрунтованими;

є) є несумісними з положеннями Конвенції або протоколів до неї. Тобто приймаються до розгляду лише скарги, пов’язані з порушенням тільки тих прав, що гарантовані Конвенцією і протоколами до неї.

До прав, які можуть бути захищені Європейським Судам, відносяться право: а) на життя; б) на повагу до гідності; в) на свободу і особисту недоторканність; г) на законність обвинувачення і справедливість незалежного і безстороннього суду; д) підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на захист; є) на те, що відносно кожної людини закон не матиме зворотної сили, крім випадків, коли він пом’якшує чи скасовує відповідальність особи; ж) засудженого на перегляд вироку; з) на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням; й) не бути вдруге покараним за один і той самий злочин; і) на невтручання в особисте і сімейне життя; к) на недоторканність житла; л) на таємницю листування; м) на свободу думки, совісті і релігії; н) на свободу виявлення поглядів; о) на свободу мирних зборів; п) на участь в асоціаціях (політичних партіях і громадських організаціях); р) на створення сім’ї, а також право чоловіка і жінки мати рівні громадянські права у шлюбі; с) на захист від будь-якої дискримінації; т) на приватну власність; у) на освіту; ф) виборче право; х) не бути позбавленим волі лише на підставі неспроможності виконання свого договірного зобов’язання; ц) на вільне пересування і свободу вибору місця проживання на території певної держави, де людина законно перебуває;        ч) вільно залишати будь-яку країну, право громадянина не бути висланим з території своєї держави, а також право безперешкодного в’їзду на її територію; ш) право іноземця не бути свавільно висланим за межі держави, на території якої він законно проживає.

Тому громадянин України не може звернутися до Європейського Суду зі скаргою, наприклад, щодо порушення його права на працю, на відпочинок, на соціальний захист тощо.

Разом з тим Європейський Суд може захистити й ті права і свободи громадянина, які прямо не передбачені Конституцією України, але передбачені Конвенцією про захист прав і основних свобод людини: право підсудного на те, що його справу розгляне справедливий, незалежний і безсторонній суд, право засудженого на перегляд вироку, право людини не бути позбавленою волі лише на підставі неспроможності виконання свого договірного зобов’язання.

Європейським Судом не розглядаються заяви, які стосуються порушення відповідних прав людини не державою, а третіми особами (наприклад, заяви щодо поганого ставлення конкретного представника адміністрації місця позбавлення волі до ув’язненого, або щодо невиплати підприємством заробітної плати тощо. Проте особа, використовуючи національні засоби захисту своїх прав, може, скажімо, звернутися до суду з позовом про невиплату заробітної плати, а якщо позов буде задоволений судом, але грошова сума з підприємства так і не стягнута, — до Європейського Суду з петицією про невжиття державою заходів по належному виконанню судових рішень). Європейський Суд не відміняє та не змінює рішення національних судів, а виносить нове рішення, яке є обов’язковим для виконання державою.

Відповідно до статистичних відомостей офіційного сайту Європейського суду з прав людини (https://www.echr.coe.int/Pages/home.aspx?p=reports&c= https://www.echr.coe.int/Pages/home.aspx?p=reports&c=) частка справ, порушених громадянами України станом на 31.10.2019 року вкладає 14,4 % (8650).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 784 затверджено Положення про Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. Відповідно до цього Положення Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини є посадовою особою, на яку покладено повноваження щодо забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також інформування Комітету міністрів Ради Європи про хід виконання рішень Суду.

Право звернення громадянина до відповідних міжнародних установ чи органів міжнародних організацій не обмежується лише європейськими наглядовими інститутами. Існують й інші інституції глобального міжнародного рівня (наприклад: Міжнародний комітет проти катувань, Управління Верховного комісару ООН у правах людини або Управління Верховного комісару ООН у справах біженців тощо), до яких в установленому порядку можуть звертатись громадяни України за умови ратифікації Україною відповідних актів міжнародного законодавства.

 

 Начальник юридичного сектора ГУ ДСНС України у Полтавській області

Лариса МАНДРИЧЕНКО


   
Всеукраїнський тиждень права
12 Грудня 2019 У рамках Всеукраїнського тижня права для рятувальників провели лекцію з питань реалізації і захисту прав людини «На виконання розпорядження КМУ від 24.07.2019 №568-р «Про затвердження плану заходів з проведення у 2019 році Всеукраїнського тижня права», на виконання наказу ДСНС України від 20.09.2019 №545 «Про затвердження Плану заходів ДСНС із проведення у 2019 році Всеукраїнського тижня права» 12 грудня в Головному управлінні ДСНС України у Полтавській області проведено лекції та бесіди з особами начальницького складу та працівниками з питань реалізації і захисту прав людини.»
12 Грудня 2019 Заходи до Всеукраїнського тижня права «День відкритих дверей» «Відповідно до Плану заходів ДСНС України з проведення у 2019 році Всеукраїнського тижня права 12 грудня в Головному управлінні ДСНС України у Полтавській області зустрічали учнів Полтавської спеціалізованої школи-інтернату спортивного профілю І-ІІІ ступенів Полтавської обласної ради.»
12 Грудня 2019 Міжнародні механізми захисту прав людини. Право громадян України на звернення до конвенційних органів з захисту прав людини «Система міжнародних (міждержавних) органів і організацій, що діють з метою здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини чи їх відновлення у випадку порушення, складає механізм міжнародного захисту прав людини. Слід зазначити, що, окрім міждержавних органів і організацій, у світі існує безліч так званих неурядових правозахисних організацій.»
11 Грудня 2019 Реалізація права громадян на життя та безпеку у реформах служби цивільного захисту ДСНС України «Зміни, що відбуваються у зв’язку з децентралізацією влади, реформуванням системи безпеки і оборони держави, передачею окремих повноважень щодо організації та забезпечення пожежогасіння та реагування на надзвичайні ситуації від державних органів до органів місцевого самоврядування, зумовили необхідність проведення реформування системи ДСНС.»
11 Грудня 2019 Реалізація і захист прав людини у Конституції України «Дотримання прав людини є ключовою національною ідеєю усіх демократичних країн світу. Незалежно від обраної формули національної ідеї, в її центрі має знаходитися людина, її інтереси, дотримання прав і свобод.»
10 Грудня 2019 Загальна декларація прав людини «10 грудня 1948 року в Парижі Генеральна Асамблея ООН урочисто прийняла Загальну декларацію прав людини – перший документ, який на міжнародному рівні проголосив основні громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права і таким чином встановив їх стандарти.»
9 Грудня 2019 У рамках Всеукраїнського тижня права для полтавських рятувальників провели лекційне заняття «9 грудня, у рамках Всеукраїнського тижня права, на базі 1-го Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Полтавській області юрисконсультом Загону Соловйовою Наталією для співробітників Полтавського міськрайонного управління та підпорядкованих підрозділів проведено лекційне заняття на теми: «Загальна декларація прав людини» та «Реалізація і захист прав людини, в тому числі учасників Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил, членів їх сімей та внутрішньо переміщених осіб і постраждалих унаслідок зазначеної операції».»
9 Грудня 2019 До Всеукраїнського тижня права відбудуться заходи з питань реалізації і захисту прав людини «10 грудня святкують Міжнародний день прав людини. Це свято було засноване 4 грудня 1950 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН.»
13 Грудня 2018 Реформи у сфері політики ДСНС України, втілені у життя на Полтавщині, реалізують право громадян на життя та безпеку ««Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», - проголошує Конституція України. Конституція, як Основний Закон держави відображає реалізацію одного із основоположних і невід’ємних прав людини, проголошеного Загальною Декларацією прав людини 10.12.1948 року, а саме права на життя.»
12 Грудня 2018 «День відкритих дверей» в Головному управлінні ДСНС України у Полтавській області «Відповідно до Плану заходів ДСНС України з проведення у 2018 році Всеукраїнського тижня права сьогодні в Головному управлінні ДСНС України у Полтавській області зустрічали студентів Полтавського коледжу нафти і газу Полтавського НТУ.»
11 Грудня 2018 В Головному управлінні проходять заходи у рамках Всеукраїнського тижня права «На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2018 року №681-р «Про затвердження плану заходів з проведення у 2018 році Всеукраїнського тижня права» та окремого доручення ДСНС України від 01.10.2018 року №В-149 «Про виконання Плану заходів ДСНС України з проведення у 2018 році Всеукраїнського тижня права» сьогодні в Головному управлінні ДСНС України у Полтавській області проведено лекції та бесіди з особами начальницького складу та працівниками з питань реалізації і захисту прав людини.»
11 Грудня 2018 Рятувальники вдосконалили знання з реалізації та захисту прав людини «10 грудня, у рамках Всеукраїнського тижня права на базі 1-го Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Полтавській області юрисконсультом загону Соловйовою Наталією для особового складу Полтавського міськрайонного управління та підрозділів проведено лекційне заняття на тему: «Реалізація і захист прав людини».»
11 Грудня 2018 ОБМЕЖЕННЯ ПІД ЧАС НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ: ОРІЄНТИРИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 15 ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ «Орієнтири щодо застосування статті 15 Конвенції - відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації були підготовлені відділом досліджень Європейського суду з прав людини.»
11 Грудня 2018 Реалізація і захист прав людини: пільги учасників Антитерористичної операції та Операції Об’єднаних сил, членів їхніх сімей та внутрішньо переміщених осіб і постраждалих унаслідок зазначеної операції «Пріоритетом для будь-якої держави має бути дотримання прав і свобод людини. У 1991 році Україна, ставши незалежною державою, зробила перший крок на шляху до ствердження демократичності, верховенства права. Так, в Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина. Стаття 21 Конституції України визначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Відповідно до статті 22 Основного Закону держави права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Частина 3 статті 22 Конституції України підкреслює, що за прийняття нових законів або при внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.»
10 Грудня 2018 10 грудня святкують Міжнародний день прав людини. «10 грудня святкують Міжнародний день прав людини. Це свято було засноване 4 грудня 1950 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН.»
Всеукраїнський тиждень права